А потім я почала бачити інше - енергію, що живе під шкірою. І все змінилося.

​

Коли я торкаюся глини, у мені ніби відкривається памʼять. Не про конкретні події - про досвід, який носять усі жінки: біль, сором, ніжність, втому, пробудження. Глина витягує це назовні, не питаючи дозволу. Вона розмʼякшує блоки, стирає захисти, дозволяє тілу знову дихати.

 

І тоді я бачу — як із тріщин виходить світло. Як напруга перетворюється на спокій. Як тіло, що колись боялося бути, раптом дозволяє собі просто існувати.

 

Це не про фотографію. Це про повернення до себе - через землю, через дотик, через правду тіла. Кожен раз - ніби вперше. І кожен раз - глибше.